Реформування місцевої преси: крок до загибелі, чи нові горизонти?

Триваюча реформа місцевої преси супроводжується хвилею експертних оцінок, гучних заяв... Хтось стверджує, що йому відомо «на чию мельницю...», «кому це вигідно...», «хто підгребе під себе все», як «партія влади потім використає реформовані видання, скупить за копійки»... Хтось з розумним виглядом пророкує швидку загибель районним газетам, бо вони, мовляв, «всі нездари, погані менеджери, дідусі і бабусі, котрі ні на що, крім як прославляти владу, не здатні». Хтось звинувачує всіх і вся в «нищенні підвалин вітчизняної журналістики»...

Цікаво, що майже всі ці «експерти» нічого не знають про умови газетного бізнесу в невеличких районах, ніколи й дня не працювали в районках, зате завжди мають що сказати з будь-якого приводу. Довелось навіть почитати пророцтво про швидку загибель місцевої преси, аргументоване прикладами з ...американського життя (мовляв, там місцева преса переживає не найкращі часи, хоча їхні і наші реалії навіть порівнювати недоречно, та у нас і мова йде зовсім про інше: у них – про вибухоподібний підйом он-лайн медіа, а у нас – про розвладнення місцевих ЗМІ).
Багато років тому дуже відомий в журналістському середовищі лідер однієї з незалежних медіа-профспілок сказав: «Да разогнать их всех давно надо, бездельников! Сидят на дотациях, ноги свесили, и еще жалуются. Работать не умеют! Да я за полгода любую самую убыточную районку сделаю прибыльной!». Не називаю прізвища свідомо – покаялась людина, за кілька років зрозуміла, що неправа, вникла в проблеми районок, забрала свої слова назад.
Ось і зараз: активізувались різні експерти, почали обіцяти районкам: хто – загибель, хто – ще більший контроль влади, хто – скупку «на корню» місцевими товстосумами, хто – іділічну картину щастя і процвітання...
Редактори обласних видань також радісно потирають руки в очікуванні: рік-два, і загинуть районки після реформування, от власні тиражі і зростуть... Хоч трохи...
 
Ідея в чистому вигляді
А як взагалі може виглядати усвідомлення необхідності «розлучення» преси і влади? Сама ідея, в чистому вигляді?
Я бачу її так.
Вільна від впливу влади преса є ознакою демократії.
Мало того, це – головна ознака демократії, без вільної преси неможлива реалізація всіх інших прав і свобод людини, громади і суспільства.
Держава, яка позиціонує себе як демократична, такою, що прагне до демократії, має забезпечити справжню, реальну, а не декларовану свободу слова, свободу преси. А це включає в себе не тільки реформування стосунків між владою і пресою (це тільки необхідний початок шляху, перший крок), але і створення умов, за яких преса, вільне слово, могли б розвиватись і як суспільний феномен, і як бізнес, не потрапляючи в інші небажані залежності.

 
Як ми це зробимо?
Якщо відкинути все зайве і несуттєве, ключове питання формулюється так: чи зможуть районні газети після реформи вижити як бізнес? Саме з цієї точки зору чомусь ніхто ситуацію не оцінює і не прогнозує.
Знаю, багато хто махне рукою, і скаже: «Та нехай гинуть, кому вони такі потрібні, прийдуть інші».
А якщо не прийдуть інші? А ці загинуть?
Я 30 років працюю редактором районної газети, і за весь цей час жодного разу не чув, щоб хтось в сільському районі з кількістю жителів від 20 до 35-40 тисяч створив нову газету. Не якусь там кишенькову, що щедро фінансується черговим «багатеньким буратіно» з «прицілом» на мерське або парламентське крісло, а газету як бізнес-проект, газету для банального заробляння грошей...
Може мені хоч один з тих високолобих експертів навести такий приклад?
Навряд. Газетний бізнес в сільській глибинці – «гиблое дело»!
Взагалі, нас, комунальщиків, «високе» медіа-середовище поважає не дуже... Частіше навіть ставиться з презирством. І я знаходжу цьому деякі логічні пояснення. Ми таки даємо мало приводів для поваги. Рідко хто з нас критикує дії влади, якщо таке й трапляється – це радше виключення, поодинокі випадки особистої мужності редактора і журналіста, які майже завжди закінчуються безробіттям для тих, хто насмілився зробити «крок за прапорці».
Місцевий чиновник, голова районної адміністрації в районі, містечку – і «цар», і «бог». Йому не треба нікому подобатись, крім губернатора – така система влади. Йому ніхто не сміє сказати щось «поперек». Ніколи він не знав і контролю з боку преси. Який контроль? Та на першій же сесії звільнять редактора! К ноге!!!
От під страхом безробіття (а сільське безробіття найстрашніше, бо часто без дозволу влади тебе ніхто на роботу більше не візьме, та і немає тієї роботи) і не наважуються журналісти критикувати, от і стримують їх редактори, ось і процвітає самоцензура...
Та часто і ми самі «опускаємось» далі нікуди зі своїми газетами, які, часом, в тому вигляді, якими вони є, просто нікому не потрібні. Ні собі, ні людям, як то кажуть...
Ось в таких умовах і стагнує місцева преса всі роки незалежності...
Та якби нас реформували на самому початку державності, ми всі давно дали б собі раду, повірте! І тиражі тоді мали більші в рази, і конкурентів практично не було... Трансформувались би собі потроху разом із суспільством. Але маємо те, що маємо. Поки ми стагнували, «апетитні шматки» медіа-ринку захопили нові медіа, залишивши нам нашу «скудную ниву».
В нашій країні ніхто ніколи не цікавився справжнім станом місцевої преси, її економікою, аналізом видатків-доходів, самою економічною можливістю вести газетний бізнес на малих територіях, якими є більшість сільських районів країни.
Ситуацію ускладнює і те, що ми, районщики, дуже різні!
За рівнем менеджменту.
За міцністю хребта редактора.
За якістю видань.
За умовами для ведення бізнесу...
Є сільські райони, де практично кожна сім’я передплачує районку, хоча це буває і дорого. А поруч – такий самий за кількістю жителів район, а тираж газети в 6-7 разів менший, хоч і ціна нижча вдвічі...
Я часто буваю в різних регіонах країни і знаю реальну картину. Треба хоч колись сказати правду, самим собі сказати: картина страшна. На кожну область від однієї-двох до трьох-чотирьох по-справжньому нормальних районних газет. Все інше, що ми робимо – то просто не газети. Чужим не розказуватиму, а ви, районщики, і самі знаєте.
І цьому немає ніяких виправдань, ніяких!
Адже навіть в умовах самоцензури, а інколи і прямої цензури з боку влади, можна робити потрібний людям інформаційний продукт.
То може праві ті, хто каже: «Не жаль, не страшно, хай гинуть. Такі газети все рівно нікому не потрібні!»? Може вони таки праві???
 
Дати шанс кожному виданню
Погляньмо на медійну карту країни. Людині свідомій і розумній є звідки черпати інформацію. Про світ, про країну, про політичні чи спортивні новини, про події в області, в якій мешкає людина, в районі, містечку...
СТОП!!!
Зупинимось на районі і містечку детальніше. Більш високі рівні – область, регіон, країна, світ – на них з інформаційним забезпеченням все нормально: безліч джерел, обирай до смаку і до розуму.
А от з мікро-рівнем не все так просто. В малих сільських районах конкуренція на ринку медіа відсутня. Є тільки місцева газета...
Все! Єдине джерело інформації (місцевої інформації) – районка.
Так, на жаль, в більшості випадків районки не справляються навіть з цим завданням: інформувати громаду про події, проблеми місцевого життя. Але іншого джерела інформації немає! Просто не існує!
Можливо, і не треба? Та ні, треба, тут двох різних думок бути не може – в усьому світі на тлі загального падіння тиражів друкованої преси стабільними і навіть зростаючими є тиражі саме місцевих газет, найближчих до людей. Це світова тенденція. Місцева преса потрібна громадам! Це – «капілярний» рівень інформації, без нього неможливо!
Тому і треба дати шанс кожній з цих локальних «капілярних систем» вижити.
Бо районну газету ніхто в цій самій «капілярності» не замінить ніколи, жодній обласній газеті це не під силу, а приватний медіа-бізнес ніколи в такі «забуті Богом і людьми» місця для сворення завідомо збиткової газети не піде.
Не хочу наводити приклади – ті, кому я адресую ці роздуми, розуміють, про що я, власне...
Пропоную розглядати реформування преси не як сценарій, не як процес, а як шанс для кожного видання зробити рішучий і важливий крок в абсолютно нову свою якість.
 
Що далі? Давайте помріємо…
Просто уявімо: пресу реформували вдало, розумно, вдумливо. Підтримали на перших порах. Редакції в більшості своїй використали шанс, «перескочили» в нову якість.
Отже, реформа вдалась. Більшість місцевих видань переформатували себе, вижили. Що далі?
Далі (не забувайте, це – мрія) – впроваджується мудра державна політика підтримки преси місцевої сфери розповсюдження. Загальнонаціональна цільова програма «Мала преса», яка є логічним продовженням реформування преси. Підтримка адресна, точечна, яка надається за прозорими критеріями, яка обов’язково носить стимулюючий характер (отримувач допомоги має довести, що він працює максимально ефективно, має справді нормальний для своєї кількості населення тираж, сповна використав всі наявні можливості для ведення бізнесу).
Для чого надається така підтримка і кому?
Спочатку – кому. Тим виданням, які видаються на депресивних територіях, де газетний бізнес з об’єктивних причин не може сам себе відтворювати, де проживає невелика кількість населення, а тому і неможливо заробити на тиражі, де вкрай слабка рекламна пропозиція, - ну, зрозуміло, тут досить аргументів.
А тепер – для чого це державі.
А для того, щоб населення і депресивних територій мало можливість отримувати так потрібну їм місцеву інформацію, для того, щоб не було в країні «білих плям» безконтрольної влади місцевих «князьків», щоб їх хоч хтось міг контролювати, щоб і там у людей була можливість почути вільне слово, захистити свої права...
Що, не дуже віриться? Не в нашій країні?
Та і мені теж не дуже віриться.
Але це ж мрія...

Хочу звернутись до всіх, кому це цікаво і небайдуже.
Давайте всі разом просто і щиро допоможемо місцевій пресі, реформуємо її так, щоб у кожної газети, у кожного колективу з’явився шанс, навчимо побачити цей шанс, не втратити нові можливості. Нам потрібна допомога в навчанні: редакторів – сучасному менеджменту; бухгалтерів – фінансовому аналізу і прогнозуванню; дизайнерів – новітнім підходам до верстки газет; журналістів – вмінню писати сміливо і непідцензурно, але відповідально...
Та гляньте, скільки нас! І НСЖУ, і незалежна Медіа-профспілка, і Інститут преси, і Інститут розвитку регіональної преси, і Асоціація видавців, різні фонди, фундації... і, врешті-решт, Держкомтелерадіо. Об’єднавши зусилля, ми разом могли б допомогти використати шанс хоча б тим, хто справді цього хоче, прагне. Настав час допомогти районкам, з яких колись дійсно, без перебільшень, вийшла вся вітчизняна журналістика.
Ми, районки, нікому не конкуренти. У нас свої - важкі, але свої - і доля, і нива. Сьогодні і для нас настав «момент істини».
Хочу звернутись і до районщиків. 
Не упускайте свій шанс! Бо більше не буде. Справжній шанс – він завжди один.
У нас дійсно з’явився шанс на справжню модернізацію самих себе і своїх видань. І часу вдосталь, він ще є – до кінця 2018 року. За цей час, повірте, можна зробити дуже багато! Навіть не уявляєте, як багато!
Тож не гайте час, не стогніть, не хапайтесь за голову, не впадайте у відчай – змінюйтесь!
В що я ще вірю – так в те, що більшість колективів районних газет зможуть подолати цей шлях. Коли вже стане питання руба: чи життя, чи смерть, - зможуть. Бо більше нікому.

Запитання автору можна попередньо надсилати за електронною адресою: v-gorobets@ukr.net, або телефоном (050) 214 29 58.скачать dle 11.3
  • 107